ДПА в м. Севастополь висловлює думку:

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі – ПКУ) об’єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 ПКУ, у тому числі операції з передачі права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об’єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 197.12 статі 197 ПКУ звільняються від оподаткування операції банків та інших фінансових установ з постачання (продажу, відчуження іншим способом) майна, що передане фізичними особами, а також суб’єктами підприємницької діяльності – приватними підприємцями та іншими особами, які не є платниками податку, у заставу (в тому числі іпотеку) та на яке було звернено стягнення.

Відповідно до статті 1 Закону України від 12.07.2001 N 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" ломбард віднесено до фінансових установ, тобто ломбард є юридичною особою, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, та яка внесена до відповідного державного реєстру фінансових установ (далі – Реєстр) у порядку, встановленому законом.

При цьому, відповідно до Положення про порядок унесення інформації про ломбарди до Державного реєстру фінансових установ, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 18.12.2003 N 170, набуття ломбардом статусу фінансової установи підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи (далі – Свідоцтво), яке видається Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Тобто, ломбард має право здійснювати діяльність по наданню фінансових послуг, зазначену в його установчих документах, в порядку, встановленому законодавством, тільки після внесення інформації про нього до Реєстру та отримання Свідоцтва.

Відповідно до статті 20 Закону України від 02.10.92 N 2654-XII "Про заставу" (далі – Закон N 2654-XII) заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа, суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

Таким чином, ломбард, який зареєстрований у встановленому законом порядку як фінансова установа, при постачанні (продажу, відчуженню іншим способом) майна, що передане фізичними особами, а також суб’єктами підприємницької діяльності – приватними підприємцями та іншими особами, які не є платниками податку, у заставу (в тому числі іпотеку), повинен врахувати наступне:

– якщо на таке майно було звернено стягнення (тобто вживаються відповідні заходи) і зазначене майно перебуває на момент такого постачання у заставі, постачання такого майна здійснюється із застосуванням пільги, передбаченої п.197.12 ст. 197 ПКУ;

– якщо в результаті звернення стягнення на майно ломбард набуває права власності на заставлене майно (відповідно до статті 28 Закону N 2654-XII застава припиняється), то операції з подальшого продажу майна, власність на яке набув ломбард в результаті припинення договору застави, здійснюється у загальному порядку, виходячи з повної вартості такого майна відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПКУ.