Якою мовою повинні складатись первинні документи для визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств?
ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
Питання:
Якою мовою повинні складатись первинні документи для визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств?
Відповідь:
Відповідно до п. 44.2 ст. 44 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ), для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Зокрема, п. 44.1 ст. 44 ПКУ визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно з частинами першою та другою ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зі змінами та доповненнями, для бухгалтерського обліку господарських операцій підставою є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України від 22 травня 2003 року N 852-IV "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Частиною першою ст. 1 Закону України від 03 липня 2012 року N 5029-VI "Про засади державної мовної політики" (далі – Закон N 5029) встановлено, що державна мова – закріплена законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства, установах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах зв’язку та інформатики тощо.
Основи державної мовної політики визначаються Конституцією України, а порядок застосування мов в Україні – виключно Законом N 5029, з норм якого мають виходити інші правові акти, що визначають особливості використання мов у різних сферах суспільного життя (частина перша ст. 4 Закону N 5029).
Державною мовою України є українська мова.
Українська мова як державна мова обов’язково застосовується на всій території України при здійсненні повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, у міжнародних договорах, у навчальному процесі в навчальних закладах в межах і порядку, що визначаються Законом N 5029. Держава сприяє використанню державної мови в засобах масової інформації, науці, культурі, інших сферах суспільного життя.
Обов’язковість застосування державної мови чи сприяння її використанню у тій чи інший сфері суспільного життя не повинні тлумачитися як заперечення або применшення права на користування регіональними мовами або мовами меншин у відповідній сфері та на територіях поширення (ст. 6 Закону N 5029).
Відповідно до п. 1.3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 N 88, усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою.
Документи, що є підставою для записів у бухгалтерському обліку і складені іноземною мовою, повинні мати впорядкований автентичний переклад на зазначену мову.