Оподаткування компенсації (платежу), яка (який) виплачується юридичною особою найманому працівнику за використання ним під час здійснення службових обов’язків власного автомобіля
ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ МІНДОХОДІВ У М. КИЄВІ
ЛИСТ
від 22.08.2014 р. N 7720/10/26-1517-01-07
Про використання підприємством автомобіля найманого працівника
Головне управління Міндоходів у м. Києві на виконання доручення Державної фіскальної служби України , в межах своєї компетенції та згідно з нормами чинного податкового законодавства розглянуло запит та повідомляє наступне.
Згідно з пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу (далі – Кодекс) доходи – загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.
Зокрема, відповідно до пп. "б" та "є" пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Кодексу дохід з джерелом їх походження з України – будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді:
• доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування), майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів;
• заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору.
Одночасно пп. "а" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу зазначено, що до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді вартості використання житла, інших об’єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах.
При цьому положеннями Кодексу законів про працю , передбачені випадки, коли юридична особа повинна компенсувати (відшкодувати) найманому працівнику витрати на проїзд, а саме:
• у зв’язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість;
• у зв’язку з службовими відрядженнями.
До складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов’язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно із розд. IV Кодексу (пп. "г" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).
Згідно з п. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ), за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Таким чином, компенсація, яка виплачується юридичною особою найманому працівнику за використання ним під час здійснення службових обов’язків власного автомобіля, який не перебуває в оренді у юридичної особи, може здійснюватися за рішенням керівника підприємства та буде вважатися додатковим благом найманого працівника.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Кодексу (пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу).
Враховуючи вищевикладене, сума компенсації, яка виплачується юридичною особою найманому працівнику за використання власного автомобіля, який не перебуває в оренді у юридичної особи, при виконанні службових обов’язків є додатковим благом такого працівника і оподатковується податком на доходи фізичних осіб на підставі пп. "а" та пп. "г" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу та відображається у податковому розрахунку за ф. N 1ДФ з ознакою доходу "126".
Водночас договірні відносини, які виникають між орендарем та орендодавцем, регулюються Господарським кодексом (далі – ГК). Частиною 1 ст. 283 ГКУ за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає іншій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
При цьому відповідно до ч. 1 ст. 286 ГКУ орендна плата – це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до ст. 799 ЦКУ договір оренди транспортного засобу укладається в письмовій формі, а якщо однією із сторін є фізична особа, – має бути ще й нотаріально посвідчений. Якщо такий договір не було нотаріально посвідчено, він вважається недійсним, унаслідок чого орендар (підприємство) ризикує втратити право на включення до складу витрат і кредиту витрат, пов’язаних з утриманням та експлуатацією транспортного засобу, орендованого у фізичної особи.
Підставою для нарахування орендної плати є оформлений належним чином договір оренди та акт приймання-передавання автомобіля за договором найму (оренди).
Згідно з пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб – юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента – юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, юридична особа – орендар при виплаті доходу фізичній особі – орендодавцю зобов’язана нарахувати, утримати та сплатити до бюджету податок на доходи фізичних осіб за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 Кодексу (15 % та/або 17 %) та відобразити дану виплату у податковому розрахунку за ф. N 1ДФ за ознакою доходу "102".
Порядок оподаткування операцій лізингу (оренди) передбачено п. 153.7 ст. 153 Кодексу, відповідно до якого передача майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов’язань сторін. Відповідно до п. 146.19 ст. 146 Кодексу орендарем не враховується балансова вартість об’єкта оперативної оренди/лізингу, відповідно амортизація по таких об’єктах не нараховується. Орендар збільшує суму витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому провадиться таке нарахування.
Усі витрати на оренду автомобіля та його експлуатацію враховуються в оподаткуванні залежно від цільового використання об’єкта оренди:
• у складі загальновиробничих витрат, які включають витрати на оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення (пп. "г" пп. 138.8.5 п. 138.8 ст. 138 Кодексу).
При цьому загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до П(С)БО, враховуються під час формування в їхній собівартості (п. 138.8 ст. 138 Кодексу) і потрапляють до витрат в оподаткуванні в період реалізації таких товарів (робіт, послуг):
• у складі адміністративних витрат, спрямованих на обслуговування та управління підприємством, які включають витрати на оперативну оренду (в тому числі оренду легкових автомобілів) загальногосподарського використання (пп. "в" пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Кодексу);
• у складі витрат на збут, які включають витрати на оперативну оренду основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов’язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (пп. "д" пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Кодексу);
• у складі інших витрат.
В останніх трьох випадках витрати, пов’язані з орендою автомобіля та його утриманням й експлуатацією, визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були понесені (п. 138.5 ст. 138 Кодексу).
Орендні платежі, витрати на утримання та експлуатацію автомобіля відносять до складу витрат, які можуть бути враховані під час визначення об’єкта оподаткування за умови, що такий об’єкт оренди використовується в господарській діяльності підприємства-орендаря, та в разі їхнього належного документального підтвердження.
Списання паливно-мастильних матеріалів проводиться на підставі подорожнього листа за нормами, затвердженими наказом Мінтрансу України від 10.02.98 р. N 43 "Про затвердження Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті" (далі – Наказ N 43).
Витрати на технічне обслуговування орендованого автомобіля під час його використання за призначенням є витратами орендаря за умови, що це обумовлене договором оренди. Порядок проведення технічного обслуговування (ТО-1, ТО-2) та ремонту дорожніх транспортних засобів затверджений наказом Мінтрансу України від 30.03.98 р. N 102 "Про затвердження Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту".
Відповідно до п. 1 частини 1 ст. 7 Закону України від 8 липня 2010 року N 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування", зі змінами та доповненнями (далі – Закон N 2464), базою нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) для підприємств, установ та організацій, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, є сума нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці".
Визначення видів виплат, що відносяться до основної, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, при нарахуванні єдиного внеску передбачено Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року N 5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 27 січня 2004 року за N 114/8713 (далі – Інструкція N 5).
Згідно з п. 3.22 Інструкції N 5 компенсації працівникам за використання для потреб виробництва власного інструменту та особистого транспорту не належать до фонду оплати праці.
Крім того, зазначені вище компенсації належать до виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок (п. 7 розділу II Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 р. N 1170).
Враховуючи зазначене вище, не є базою нарахування та утримання ЄВ суми компенсації, виплачені найманому працівнику за використання особистого транспорту при виконанні службових обов’язків.
Заступник начальника |
В. Онищенко |